Місяць: Лютий 2025

Автор: Марина Покотило, партнерка F&P

Особи, які обрали спрощену систему оподаткування, мають визначені правила щодо формування доходу. Зокрема, їхнім доходом вважається будь-який прибуток, отриманий у грошовій (готівковій або безготівковій) формі, а також у матеріальній чи нематеріальній формах.

Якщо платник податків третьої групи працює за договором комерційного посередництва,  його доходом є винагорода, яку він отримує за посередницькі послуги, а не загальна сума коштів, що проходить через нього. Посередницька діяльність передбачає, що підприємець діє в інтересах іншої особи (принципала), допомагаючи укладати угоди, виконувати доручення або продавати товари.

Законодавство чітко визначає, що такі особи не можуть розраховуватися за свої послуги у натуральній (негрошовій) формі. Всі платежі мають здійснюватися виключно грошима – готівкою або через банківські рахунки.

Проте на практиці часто виникають питання щодо можливості таких осіб проводити взаємозалік у розрахунках.

Взаємозалік – це спосіб розрахунку, коли дві сторони зараховують одна одній зустрічні зобов’язання, не передаючи реальних грошей.

Готівкові розрахунки — це платежі готівкою  суб’єктів господарювання та фізичних осіб за реалізовану продукцію (товари, виконані роботи, надані послуги), а також за операціями, які безпосередньо не пов’язані з реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг) й іншого майна. Своєю чергою, безготівкові розрахунки – перерахування коштів із рахунків платників на рахунки отримувачів, а також перерахування надавачами платіжних послуг коштів, унесених платниками готівкою, на рахунки отримувачів.

Зважаючи на наведені правові норми, висновується таке: взаємозалік грошових вимог, проведений через установи банків, — це безготівкові розрахунки, які вважаються грошовими розрахунками.

Аналогічна позиція сформована Верховним Судом у постанові від 20.10.2020 № 822/2972/13-а, відповідно до якої: «розрахунки, проведені позивачем шляхом взаємозаліку, вважаються проведеними в грошовій формі.»

Таким чином, юридичні особи та фізичні особи-підприємці – платники єдиного податку третьої групи не мають права здійснювати бартерні операції, в тому числі погашати заборгованість іншим способом ніж грошовим.

У свою чергу, утримання винагороди комерційного посередника та/або проведення взаємозаліку є грошовою формою розрахунку, яка нормами Податкового кодексу не заборонена.

Автор: Анастасія Головатюк, юристка F&P

У період воєнного стану бронювання військовозобов’язаних працівників набуло особливої актуальності. Компанії-резиденти Дія Сіті, як частина критично важливого для держави IT-сектору, можуть скористатися правом на бронювання співробітників відповідно до законодавчих норм. Однак для цього необхідно пройти складну процедуру отримання відповідного статусу та внесення до Єдиного переліку підприємств, установ та організацій, що мають право на бронювання працівників.

Перед бронюванням працівників компанія-резидент Дія Сіті повинна отримати статус критично важливого підприємства. Для цього необхідно відповідати щонайменше трьом із наступних критеріїв:

1. Сума сплачених податків і зборів перевищує еквівалент 1,5 млн. євро на рік.
2. Надходження в іноземній валюті перевищують 32 млн. євро на рік.
3. Компанія має стратегічне значення для економіки та безпеки держави. Підтвердження статусу важливості для галузі може бути здійснення підприємством видів діяльності, визначених в Законі України «Про стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні».
4. Підприємство є ключовим для галузі національної економіки або територіальної громади.
5. Відсутність заборгованості перед бюджетом і фондами соціального страхування.
6. Підприємство є резидентом Дія Сіті.
7. Підприємство є постачальником електронних комунікаційних послуг з використанням мереж мобільного зв’язку, середньомісячний розмір чистого доходу якого перевищує 200 млн. гривень або постачальником електронних комунікаційних послуг з використанням мереж фіксованого зв’язку, середньомісячний розмір чистого доходу якого перевищує 20 млн. гривень.

Заявка на отримання статусу критично важливого підприємства подається до Міністерства цифрової трансформації України або до відповідної військової адміністрації за місцем реєстрації компанії. Включення до Єдиного переліку підприємств, установ та організацій, що мають право на бронювання працівників, здійснюється на підставі поданого Мінекономіки або державним органом повідомлення про включення до Єдиного переліку, яке формується засобами Порталу Дія.

Отже, підтвердженням про визнання резидента Дія Сіті критично важливим підприємством слугуватиме відповідне рішення компетентного органу та включення до Єдиного переліку підприємств, установ та організацій, що мають право на бронювання працівників.

 Після визнання компанії критично важливою вона може подати заявку на бронювання працівників. Процес складається з таких етапів:

1. Формування списку працівників, яких планується забронювати.
2. Подання списку до профільного міністерства або військової адміністрації для погодження.
3. Передача затвердженого списку через Портал Дія до Міністерства економіки.
4. Подача списку до територіального центру комплектування (ТЦК та СП) для фіксації в базі військовозобов’язаних.

Варто наголосити, що забронювати можна не більше 50% військовозобов’язаних працівників компанії. При цьому, гіг-контрактники та особи, які надають підприємству послуги як ФОПи, не підлягають бронюванню.

Бронювання здійснюється строком на 6 місяців з можливістю продовження після подання оновленого списку.

 Загалом, бронювання працівників для резидентів Дія Сіті – це ефективний механізм збереження ключових кадрів у критично важливих галузях економіки під час воєнного стану.

Водночас процедура потребує ретельного юридичного супроводу та відповідності підприємства чітко визначеним критеріям. Дотримання всіх вимог дозволяє резидентам Дія Сіті бронювати співробітників, забезпечуючи безперервну діяльність у сфері цифрової економіки.

Автор: Альона Євтушенко, юристка F&P

Зовнішньоекономічна діяльність суб’єктів господарської діяльності України та іноземних суб’єктів господарської діяльності, а також діяльність державних замовників з оборонного замовлення у випадках, визначених законами України, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами.

Правові засади здійснення валютних операцій, валютного регулювання та валютного нагляду, права та обов`язки суб`єктів валютних операцій і уповноважених установ та встановлює відповідальність за порушення ними валютного законодавства визначає Закон України «Про валюту і валютні операції» № 2473-VIII від 21.06.2018 (далі – Закон № 2473-VIII).

Валютний контроль у сфері зовнішньоекономічної діяльності передбачає суворе дотримання граничних строків розрахунків за експортно-імпортними операціями. Порушення цих строків може призвести до нарахування пені відповідно до ст. 13 Закону № 2473-VIII.

Проте в низці випадків платник податків може уникнути відповідальності або оскаржити нараховану пеню. Такі випадки будуть розглянуті у цій статті.

За змістом Закону № 2473-VIII Національний банк України, у визначеному ним порядку, здійснює валютний нагляд за уповноваженими установами. Національний банк України має право встановлювати граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів.

Відповідно до п. 21 Постанови Правління НБУ №5 від 02.01.2019, граничний строк розрахунків за експортними та імпортними операціями становить 180 календарних днів.

Контроль за дотриманням строків розрахунків покладається на:

• банки, що здійснюють валютний нагляд за операціями клієнтів (відповідно до Інструкції НБУ №7);
• Державну податкову службу України (ДПСУ), яка проводить перевірки та стягує пеню у разі порушень.

Банк здійснює валютний нагляд за дотриманням резидентом граничних строків розрахунків за:

• операцією резидента з експорту товарів, якщо розрахунки за такою операцією не завершені (кошти від продажу нерезиденту товару на поточний рахунок резидента не надійшли або надійшли не в повному обсязі) або в банку немає інформації про завершення розрахунків за такою операцією;
• операцією резидента з імпорту товарів, якщо на дату оплати резидентом товару нерезидентом не була здійснена поставка за операцією з імпорту товару;
• імпортною операцією резидента, якщо на дату оплати резидентом продукції імпортна операція без увезення продукції на територію України не була завершена.

Згідно з ч. 5 ст. 13 Закону №2473-VIII, у разі порушення строку розрахунків податкові органи нараховують пеню в розмірі 0,3% за кожний день прострочення.  При цьому загальний розмір пені не може перевищувати суму заборгованості за контрактом.

У випадку об’єктивної неможливості виконання контракту у 180-денний строк, законодавство передбачає можливість продовження граничних строків розрахунків. Вирішення питання про продовження або відмову у такому продовженні належить до компетенції Міністерства економіки України та регулюється постановою КМУ від 13.02.2019 № 104.

Міністерство економіки України видає висновок щодо окремих операцій з експорту та імпорту товарів, які здійснюються резидентами. Це стосується операцій, які виникають під час виконання наступних видів ЗЕД-контрактів:

• Виробнича кооперація – постачання сировини, деталей, комплектуючих, необхідних для виробництва кінцевої продукції.
• Консигнація – реалізація товарів через консигнатора, який продає їх зі складу від свого імені за винагороду.
• Будівництво – постачання будівельних матеріалів, обладнання та техніки для виконання будівельних робіт.
• Тендерна поставка – постачання товарів, замовлених за результатами міжнародних тендерів.
• Гарантійне обслуговування – експорт товарів із поетапною оплатою після перевірки, монтажу та закінчення гарантійного періоду.
• Поставка складної техніки – імпорт обладнання частинами, яке потребує монтажу, налаштування та гарантійного обслуговування, а також товарів із тривалим терміном виготовлення та доставки (понад 180 днів).
• Поставка товарів спеціального призначення – міжнародні поставки військових товарів, природного газу та його транзит з остаточними розрахунками після підписання відповідних актів.

Заява про продовження строків має бути подана не пізніше ніж за 10 робочих днів до закінчення граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів. Строк продовження розрахунків обчислюється з дня закінчення граничного строку aбo строку, установленого відповідно до висновку Мінекономіки, виданого раніше за цією операцією.

Незважаючи на існування механізму продовження строків розрахунків, на практиці, у переважній більшості випадків, Мінекономіки відмовляє у продовженні граничних строків розрахунків.

У такому випадку у суб’єкта господарювання залишається можливість зупинити нарахування пені двома способами:

• надання контролюючому органу підтвердження неможливості виконання ЗЕД-контракту у зв’язку з настанням форс-мажорних обставин,

Частиною другою ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» передбачено, що форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Підтвердженням існування форс-мажорних обставин має бути довідка уповноваженої організації (органу) країни розташування сторони зовнішньоекономічного договору (контракту) або третьої країни відповідно до умов цього договору (контракту).

 

• надання контролюючому органу доказів прийняття судом до розгляду позовної заяви резидента про стягнення з нерезидента заборгованості, що виникла внаслідок недотримання нерезидентом строку.

У разі ухвалення судом, міжнародним комерційним арбітражем рішення про відмову в позові повністю чи частково в частині майнових вимог або про відмову у відкритті провадження у справі чи про залишення позову без розгляду, а також у разі визнання документа про стягнення заборгованості з боржника-нерезидента таким, що не підлягає виконанню, недійсним, незаконним тощо та (або) закриття (припинення) провадження без зарахування грошових коштів на рахунки резидентів у банках України за таким документом строк, встановлений відповідно до цієї статті, поновлюється і пеня за його порушення нараховується за кожний день прострочення, включаючи період, на який цей строк було зупинено.

Таким чином, для зупинення нарахування пені за порушення граничних строків розрахунків за ЗЕД-контрактом недостатньо надати документи, що стосуються відкриття провадження у справі, а й, надалі, потрібно отримати судове рішення про задоволення позовних вимог та стягнення заборгованості з нерезидента.

Оскарження пені за порушення строків валютних розрахунків є важливим механізмом захисту інтересів суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності. Оскарження рішення про нарахування пені може здійснюватися в адміністративному порядку (шляхом подання скарги до ДПС) або через суд. Важливим є своєчасне подання заперечень із належними доказами, що підтверджують обґрунтованість вимог платника податків.

Таким чином, платники податків, які здійснюють зовнішньоекономічні операції, повинні не лише уважно стежити за дотриманням строків валютних розрахунків, а й знати свої права у разі необґрунтованого нарахування пені. Використання правових механізмів захисту, якими володіє компанія FEDORYSHYN&PARTNERS дозволяє зменшити фінансові ризики та уникнути безпідставних санкцій з боку контролюючих органів.

Автор: Вікторія Старик, юристка F&P

Визнання критично важливою дає організації можливість отримати офіційний статус, який дозволить зберегти ключовий персонал на робочих місцях навіть у надзвичайних обставинах, зокрема під час мобілізації. Для бронювання працівників благодійної організації, які надають допомогу Збройним Силам України та іншим військовим формуванням необхідно успішно пройти процедуру визнання благодійної організації критично важливою та бути внесеною до відповідного реєстру.

Позитивне рішення можливо отримати у разі, якщо благодійна організація здійснила виробництво/закупівлю товарів, виконання робіт і надання послуг необхідних для забезпечення потреб ЗСУ, інших військових формувань за минулий період, не менше як 12 місяців до дня подачі звернення, з розрахунку 10 000 000 гривень допомоги на 1 (одного) військовозобов’язаного, що пропонується до бронювання на період мобілізації та воєнного стану.

Відповідно до механізму включення до переліку підприємств, установ і організацій, які є критично важливими для забезпечення потреб ЗСУ, інших військових формувань в особливий період, з метою оптимізації процедури розгляду звернень підприємствам, установам, організаціям рекомендовано подавати звернення до Міністерства оборони України відповідно до затвердженого до зразка.

Підприємства, установи, організації, змісті звернення мають зазначати відповідність критеріям, визначеним Наказом Міністерства оборони України від 10.07.2024 року № 463 «Про визначення підприємств, установ, організацій, а також юридичних осіб приватного права, які є критично важливими для забезпечення потреб Збройних Сил України, інших військових формувань в особливий період».

Документи, які необхідно підготувати організації для подання:

1. Звернення до відповідного уповноваженого органу.
2. Список працівників, які підлягають бронюванню.
3. Довідка про кількість військовозобов’язаних, які працюють в організації.
4. Пояснювальна записка із обґрунтуванням важливості кожного працівника для забезпечення функціонування організації.

На підтвердження здійснення виробництва/закупівлі організацією товарів, виконання робіт і надання послуг необхідних для забезпечення потреб ЗСУ, інших військових формувань необхідно надати підтверджувальні документи. Оскільки ненадання таких документів може стати наслідком відмови у визнані організації критично важливою.

Підприємства, установи і організації, а також юридичні особи приватного права визначаються критично важливими для забезпечення потреб ЗСУ, інших військових формувань в особливий період, у разі відповідності одному або більше критеріям та за умови відсутності у статутному капіталі таких підприємств, установ чи організацій, а також юридичних осіб приватного права частки держави, визначеної Верховною Радою України державою-агресором та/або державою-окупантом.

Неправильне оформлення або ненадання необхідних доказів може призвести до відмови у наданні статусу неприбутковій організації критично важливою. Фахівці компанії FEDORYSHYN&PARTNERS мають необхідні навички та досвід для супроводу процесу визнання неприбуткової організації  критично важливою.

Автор: Олена Андрійко, адвокатка F&P

Фактичні перевірки є одним із методів податкового контролю, що здійснюються контролюючими органами для перевірки дотримання податкового законодавства, касової дисципліни, порядку здійснення розрахункових операцій та ліцензійних умов. Однак, у багатьох випадках результати таких перевірок можуть бути оскаржені суб’єктами господарювання через порушення процедури перевірки або необґрунтованість висновків податкових органів.

Фактичні перевірки здійснюються без попереднього повідомлення платника податків та можуть бути ініційовані контролюючим органом у випадках, передбачених ст. 80 Податкового кодексу України (ПКУ), зокрема у разі:

• порушення порядку проведення розрахункових операцій, використання РРО або ведення касової дисципліни;
• перевірки ліцензійних умов (наприклад, у сфері роздрібної торгівлі підакцизними товарами);
• неподання звітності, пов’язаної із сплатою податків або зборів;
• виявлення порушень щодо трудових відносин.

Однією з найпоширеніших підстав для проведення  фактичної перевірки є п. 80.2.5 Податкового кодексу України, а саме проведення перевірки у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та рідин, що використовуються в електронних сигаретах і пального, та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, та/або масовими витратомірами, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері регулювання виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, пального.

Надалі, в межах даної статті, пропонуємо проаналізувати помилки, які допускають податкові органи при оформленні наказів про проведення перевірки та які є підставами для скасування результатів таких перевірок.

Перш за все варто зазначити, що правильність оформлення наказу про проведення фактичної перевірки та його повнота є однією із найважливіших передумов для того, щоб контролюючий орган приступив до її проведення. Визначені у наказі юридична і фактична підстави окреслюють предмет перевірки, період – її межі, а вказівка суб`єкта, перевірка якого проводиться, свідчить про дотримання інших вимог щодо порядку її проведення.

У постановах від 12 серпня 2021 року (справа № 140/14625/20), від 10 квітня 2020 року (справа № 815/1978/18), від 25 січня 2019 року (справа № 812/1112/16), від 5 листопада 2018 року (справа № 803/988/17), від 22 травня 2018 року (справа № 810/1394/16), від 20 березня 2018 року (справа № 820/4766/17) тощо, висновок у яких врахував суд апеляційної інстанції у цій справі, Верховний Суд вказував, що підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України передбачає альтернативні підстави проведення фактичної перевірки, які можуть застосовуватися як у сукупності, так і кожна окремо, а саме:

– наявність та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення платником податків вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками;

– здійснення функцій, визначених законом у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального.

Поряд з цим у постановах від 08 вересня 2020 року у справі № 640/21536/19, від 19 листопада 2020 року у справі № 160/7971/19, від 17 грудня 2020 року у справі № 520/12028/18 Верховний Суд указував про необхідність зазначення у наказі про проведення фактичної перевірки на підставі підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України, окрім звичайного посилання на норму, що регулює питання її призначення, також конкретні фактичні підстави її призначення. У вказаних справах зроблено висновок, що при здійсненні призначення контролюючий орган повинен зазначити одну із підстав, визначених підпунктом 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України, й у разі, якщо такою підставою є наявність та/або отримання інформації про порушення платником податків вимог законодавства, конкретизувати останню.

 Окрім цього, Верховний Суд у постановах від 11 липня 2022 року у справі № 120/5728/20-а та від 21 грудня 2022 року у справі № 500/1331/21, звернув увагу на те, що формулювання конкретного змісту наказу є дискрецією контролюючого органу, однак, з обов`язковим дотриманням вимог норм абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України щодо змісту наказу про проведення перевірки. У разі встановлення в одному підпункті статті декількох самостійних підстав для проведення перевірки кожна з них не обов`язково має бути сформульована тотожно до змісту правової норми, якою ця підстава встановлена, проте повинна бути чітко визначена та відповідати правовій нормі.

Виконання такої вимоги забезпечує розуміння суб`єктом господарювання причин, що зумовили проведення перевірки, а також кола питань, які можуть бути її предметом, залежно від підстави проведення.

Таким чином, якщо в наказі відсутні посилання на конкретну підставу перевірки, визначених підпунктом 80.2.5 пункту 80.5 статті 80 ПК України, а саме, чи перевірка призначена у зв`язку з наявністю інформації про порушення законодавства, чи у зв`язку з виконанням контролюючим органом функцій, визначених законом у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального, такий наказ суперечить вимогам законодавства. В такому випадку можна стверджувати, що контролюючий орган не дотримався вимог пункту 81.1 статті 81 ПК України, відповідно до якого його посадові особи мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом.

За висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 26.03.2024 у справі №420/9909/23, кожне заявлене в межах конкретної справи порушення оцінюється судом на предмет його «істотності» чи «неістотності». Виявлення під час розгляду справ допущення контролюючим органом істотних порушень норм податкового законодавства (до прикладу, встановлення факту відсутності законних підстав для призначення перевірки), це за висновками Верховного Суду може спричиняти наслідки у вигляді скасування наказу про призначення перевірки та/або рішень, прийнятих за її наслідками.

Відтак, навіть у випадку фактичного допуску представників податкового органу до перевірки, платник податків, при оскарженні прийнятих за результатами такої перевірки податкових повідомлень-рішень, не позбавлений можливості посилатись на недоліки наказу про проведення перевірки.

Платники податків можуть скористатися як адміністративним, так і судовим способом оскарження податкових повідомлень-рішень. Головне – грамотно вибудувати стратегію захисту, в чому можуть допомогти фахівці компанії FEDORYSHYN&PARTNERS.

Автор: Олександр Федоришин, керуючий партнер F&P

Коригування митної вартості товарів є поширеною практикою митних органів, яка може суттєво впливати на обсяг податкових зобов’язань імпортерів. Визначення митної вартості є ключовим елементом у процесі митного оформлення, оскільки саме від цього показника залежать розмір мита, акцизу та податку на додану вартість.

У багатьох випадках митні органи визнають заявлену вартість товару заниженою та здійснюють її коригування, що призводить до збільшення платежів. Однак не завжди такі рішення є обґрунтованими. Відтак, у суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності виникає необхідність у їхньому оскарженні.

У цій статті розглянемо правові аспекти коригування митної вартості, підстави для його оскарження та механізми захисту інтересів імпортерів.

Митна вартість товарів, які ввозяться в Україну, визначається відповідно до положень Митного кодексу України та міжнародних угод, ратифікованих Україною.

Основним методом визначення митної вартості є метод за ціною договору, однак митні органи можуть застосовувати альтернативні методи, якщо:

• у поданих документах містяться розбіжності або суперечливі дані;
• відсутні достовірні підтвердження ціни угоди;
• заявлена вартість суттєво відрізняється від ринкової вартості аналогічних товарів;
• встановлено зв’язок між продавцем і покупцем, який міг вплинути на ціну товару.

Якщо митні органи вважають, що заявлена вартість товару не відповідає реальній, вони мають право здійснити її коригування. Це призводить до збільшення митних платежів, що є підставою для спору між імпортером та митним органом.

У своїй практиці ми рекомендуємо здійснювати оскарження рішень про коригування митної вартості товарів у судовому порядку, адже це значно збільшує шанси імпортера на отримання позитивного результату.

Аналіз судової практики, що склалась за останні роки, дозволяє виокремити декілька окремих підстав, у зв’язку з наявністю яких суди скасовують рішення про коригування митної вартості товарів.

І. Безпідставне витребування митницею додаткових документів

Митним кодексом передбачено три підстави витребування додаткових документів у декларанта:

1) наявність розбіжностей у документах;

2) наявність ознак підробки документів;

3) відсутність у документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Виключно висновки, що ґрунтуються на дослідженні документів, доданих до митної декларації, можуть бути підставою для витребування додаткових документів.

Водночас, часто митні органи не вказують у рішеннях про коригування митної вартості товарів жодних підтверджених відомостей про наявність розбіжностей та недоліків у поданих декларантом документах, а також відомостей про конкретні факти чи обставини, встановлені під час митного оформлення, оцінивши які в сукупності, митниця прийняла рішення про неможливість застосування першого методу для визначення митної вартості імпортованого позивачем товару.

Дійсно, митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.

Наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов’язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Такі сумніви є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. У зв’язку з вказаним саме на митний орган покладається обов’язок зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у достовірності цих відомостей.

Тобто, митний орган зобов’язаний надати декларанту вичерпний перелік документів, щодо яких виникли сумніви, а також перелік документів, що має бути наданий для усунення таких сумнівів. Недотримання вказаних вимог може бути підставою для скасування рішення про коригування митної вартості товарів.

ІІ. Незазначення у рішенні про коригування детальної інформації про товар, до рівня вартості якого здійснюється коригування

Верховний Суд сформував сталу судову практику, відповідно до якої  формально нижчий рівень митної вартості імпортованого позивачем товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення не може розцінюватися як заниження позивачем митної вартості та не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару і не може бути достатньою та самостійною підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за першим методом визначення його митної вартості.

Рішення про коригування митної вартості товару не може базуватися лише на інформації з ЄАІС, оскільки порядок її формування, ведення, отримання інформації, а також порядок використання її даних суб’єктами господарських відносин під час здійснення ними зовнішньоекономічної діяльності Митним кодексом України не передбачено. Також слід урахувати, що в ЄАІС відсутня інформація про коригування заявленої митної вартості товарів, а також інформація щодо судових рішень із питань визначення митної вартості товарів та методів її визначення, у зв’язку з чим така інформаційна база не містить всіх об’єктивних даних щодо імпортованих в Україну товарів, які підтверджуються документально та підлягають обчисленню.

У той же час, якщо митний орган все ж приймає рішення про здійснення коригування митної вартості товарів, таке рішення, окрім посилання на номер та дату декларації, за якою ввозились аналогічні / подібні товари, має містити відомості про: країну походження такого товару, базис поставки, застосовану процедуру, кількість та вартість товару, постачальника та країни відправки.

У ряді постанов Верховного Суду  сформовано практику, відповідно до якої зазначення у рішенням про коригування митної вартості виключно посилання на номери та дати митних декларацій, використаних митним органом як джерело інформації при здійсненні коригування митної вартості спірного товару, без пояснень щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов, свідчить про протиправний характер оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товарів.

Таким чином, не зазначення детальної інформації щодо умов поставки товару, до рівня вартості якого здійснено коригування, є самостійною підставою для скасування рішення про коригування митної вартості товарів.

Варто наголосити, що при здійсненні імпортних операцій важливо дотримуватися наступних рекомендацій:

• Документальне підтвердження митної вартості: необхідно надавати повний пакет документів (контракти, рахунки, платіжні доручення).
• Попередня перевірка: перевіряти вартість аналогічних товарів за відкритими джерелами (митна статистика, біржові котирування).
• Правова підтримка: у разі коригування митної вартості залучати митних брокерів та юристів для підготовки обґрунтованої позиції.
• Вчасне оскарження: дотримуватися встановлених законом строків оскарження, щоб не втратити можливість захисту своїх прав.

Оскарження рішення про коригування митної вартості товарів є ефективним способом захисту прав імпортерів. Важливо правильно обґрунтовувати свою позицію та надавати належні докази реальної митної вартості. Головне пам’ятати, що оскарження потребує чіткої юридичної стратегії та вчасного реагування, що може бути забезпечено фахівцями юридичної компанії FEDORYSHYN&PARTNERS.

Автор: Уляна Лучкевич, юристка F&P

Інвестиційний прибуток є ключовим показником ефективності фінансових вкладень, особливо коли мова йде про продаж корпоративних прав. В умовах динамічного ринку корпоративні права стають важливим активом, що може приносити значний дохід інвесторам та власникам бізнесу.

У цій статті розглядаються основні аспекти визначення інвестиційного прибутку при продажі корпоративних прав, особливості його оподаткування, а також фактори, що впливають на його розмір. Окрему увагу приділено правовим та економічним аспектам таких операцій, що допоможе інвесторам приймати обґрунтовані рішення та мінімізувати ризики.

Корпоративні права — це сукупність прав учасника (засновника) юридичної особи, що включають право на участь в управлінні, отримання частки прибутку (дивідендів) та розподіл активів у разі ліквідації компанії. Володіння корпоративними правами є способом контролю над підприємством і може слугувати як стратегічним, так і фінансовим активом.

Продаж корпоративних прав може здійснюватися через передачу частки в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) або через відчуження акцій у випадку акціонерних товариств (АТ).

Одним з питань, що виникає при продажі корпоративних прав, є питання оподаткування суми, отриманої від проведеної операції купівлі-продажу, адже необхідність оподаткування виникає не завжди.

Податковим кодексом України передбачено, що інвестиційний прибуток розраховується як позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу окремого інвестиційного активу з урахуванням курсової різниці (за наявності), та його вартістю, що визначається із суми документально підтверджених витрат на придбання такого активу.

Тобто, інвестиційний прибуток виникає лише в тому випадку, якщо ціна продажу корпоративних прав (з урахуванням документально підтверджених витрат) є вищою від ціни, за якою попередньо були набуті ці корпоративні права шляхом їх придбання чи внесення відповідної суми до статутного капіталу товариства.

У випадку існування позитивної різниці між ціною продажу та набуття, у фізичної особи виникає обов’язок зі сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору. Водночас, якщо позитивна різниця є меншою від розміру податкової соціальної пільги (прим.: у 2025 році – 1514 грн.), то такий прибуток звільняється від оподаткування.

Якщо ж особа здійснює продаж корпоративних прав у юридичній особі-нерезиденті в іноземній валюті, то вартість корпоративних прав визначається у гривні за валютним курсом Національного банку України, що діє на дату отримання доходу від продажу такого інвестиційного активу.

При цьому, якщо витрати особи на придбання корпоративних прав або формування статутного капіталу підприємства дорівнюють або є більшими від отриманого доходу, інвестиційний прибуток не виникає та, відповідно, отримана сума не оподатковується.

Інвестиційний прибуток відіграє важливу роль у процесі продажу корпоративних прав, оскільки визначає фінансовий результат такої операції та її податкові наслідки.

Для мінімізації податкових ризиків та оптимізації прибутковості угод з корпоративними правами інвесторам необхідно ретельно аналізувати фінансові показники, вести документально підтверджений облік витрат і доходів, а також враховувати актуальні законодавчі зміни. Фахівці компанії FEDORYSHYN&PARTNERS допоможуть здійснити оцінку можливих ризиків при продажі корпоративних прав та запропонують оптимальні варіанти такого продажу, з урахування вимог законодавства.

 

 

 

Автор: Марина Покотило, партнерка F&P

Репутація – це більше, ніж просто набір характеристик. Для фінансової установи вона є фундаментом довіри, основою стосунків із клієнтами, партнерами та інвесторами.

Чинним законодавством України передбачені положення, які дозволяють Національному банку України (далі – Нацбанк), як регулятору відповідного ринку, визнавати ділову репутацію особи небездоганною. Таке визнання здійснюється на підставі документально підтвердженої інформації про фізичну або юридичну особу, що дає можливість зробити висновок про відповідність її діяльності вимогам законодавства, діловій практиці та професійній етиці, а також відомості про професійні та управлінські здібності фізичної особи.

Виявлення ознак небездоганної ділової репутації здійснюється у таких випадках:

1. Самостійної перевірки фінансовою установою відповідності своїх керівників кваліфікаційним вимогам щодо ділової репутації та професійної придатності.
2. Оцінки ділової репутації Нацбанком:

1) у разі подання заявником пакета документів для отримання ліцензії на вид діяльності з надання фінансових послуг, ліцензії на здійснення валютних операцій в частині торгівлі валютними цінностями в готівковій формі;

2) у разі погодження / повідомлення про набуття або збільшення істотної участі в небанківській фінансовій установі (крім кредитних спілок), операторі поштового зв’язку, який має право здійснювати діяльність з торгівлі валютними цінностями;

3) у разі погодження на посаду керівника, ключової особи об’єднаної кредитної спілки, значимої кредитної спілки та страховика (кандидатів на ці посади);

4) протягом усього строку дії ліцензії небанківської фінансової установи на вид діяльності з надання фінансових послуг;

5) у разі акредитації / реєстрації / ліцензування філії страховика-нерезидента, філії іноземної установи в Україні;

6) у разі подання клопотання про призначення довіреної особи, якій передається право брати участь у голосуванні.

При оцінці ділової репутації, Нацбанк визначає наступні критерії як ознаки небездоганності ділової репутації:

1. Судимість за економічні, корисливі чи службові злочини, якщо вона не погашена, що охоплює:

• Застосування санкцій до особи з боку України або інших країн (крім агресорів), міжнародних організацій.
• Включення особи до списків терористів або санкційних списків.
• Заборона займати певні посади за рішенням суду.
• Надання неправдивої інформації Нацбанку.
• Невиконання особистих фінансових зобов’язань перед Нацбанком.
• Громадянство або податкове резидентство в країні-агресорі.
• Володіння або керівництво компаніями, до яких застосовані міжнародні санкції.

2. Надання недостовірної інформації, що включає випадки, коли особа або її представники подали до Нацбанку документи з неправдивими даними, що могли вплинути на рішення регулятора, це вважається порушенням.
3. Порушення фінансових зобов’язань, а саме:

• Несплата податків або зборів у значних розмірах.
• Істотні борги перед банками чи іншими кредиторами.
• Оголошення особи банкрутом.

4. Функціонування платіжних систем.

Особа вважається такою, що має  небездоганну ділову репутацію, якщо вона:

• Керувала або володіла значною часткою у платіжній системі, яку було закрито через порушення.
• Була керівником такої компанії понад шість місяців до її закриття.
• Мала реальний контроль над діяльністю платіжної системи, яка загрожувала безпеці України.

5. Порушення антикорупційного та фінансового законодавства, що включає випадки, коли особи отримала судове рішення за корупційні дії або порушення фінансового моніторингу, її репутація вважається небездоганною протягом трьох років.
6. Професійна діяльність:

• Звільнення з роботи за грубі порушення обов’язків, корупцію чи зловживання.
• Призначення на керівну посаду без погодження Нацбанк.
• Позбавлення права займатися адвокатською, нотаріальною чи арбітражною діяльністю.
• Дисциплінарні стягнення в держслужбі, правоохоронних органах або судовій системі.

7. Володіння або керівництво фінансовими установами:

• Володіння часткою або керівництво установою перед її банкрутством або відкликанням ліцензії.
• Робота на керівних посадах в установі протягом року перед її ліквідацією.
• Можливість впливати на рішення установи перед її банкрутством.
• Звільнення через вимогу Нацбанк або через порушення фінансового законодавства.

Якщо фізична або юридична особа має ознаки небездоганної ділової репутації, вона може подати клопотання до Нацбанку про їх незастосування. Для цього необхідно пояснити причини виникнення такої ознаки та надати відповідні докази, що підтверджують відсутність порушень.

Клопотання має містити обґрунтовану позицію особи, а також може бути доповнене документами, що підтверджують її аргументи. Фізичні особи можуть також подати запевнення про свою належну ділову репутацію.

Під час розгляду клопотання Нацбанк аналізує подані документи та інформацію з офіційних джерел. За результатами розгляду він може ухвалити одне з двох рішень:

1) Визнати ділову репутацію особи небездоганною (якщо надана інформація недостатня або необґрунтована).

2) Зняти ознаку небездоганної ділової репутації (якщо клопотання підтверджене відповідними доказами).

При прийнятті рішення Нацбанк також враховує, чи могла особа вплинути на ситуацію, що призвела до негативної оцінки її репутації, та аналізує наявність або відсутність причинно-наслідкового зв’язку між її діями та фінансовими проблемами установи.

Якщо Нацбанк відмовив у задоволенні клопотання, повторний розгляд можливий не раніше ніж через рік після ухвалення рішення.

Таким чином, відбілювання ділової репутації є важливим інструментом для відновлення довіри до фінансових установ і їхніх керівників. У випадках, коли Нацбанк виявляє ознаки небездоганної ділової репутації, особам надається можливість оскаржити це рішення шляхом подання клопотання із відповідними доказами. Цей процес вимагає детального обґрунтування, документального підтвердження та дотримання нормативних вимог. Тому юридичний супровід відіграє вирішальну роль на кожному етапі. Команда фахівців FEDORYSHYN & PARTNERS готова надати  вам професійну правничу допомогу від підготовки документів до комплексного аналізу та захисту інтересів осіб у розглянутому питанні.