Місяць: Вересень 2025

Автор: Марина Покотило, партнерка F&P

У сучасних економічних умовах ОВДП залишаються одним із привабливих інструментів для інвесторів — фізичних осіб, юридичних осіб, єдиноподатників, аграріїв. Але, аби уникнути несподіванок з податковими зобов’язаннями, важливо розуміти, які доходи від ОВДП оподатковуються, які — ні, і які зміни в законодавстві актуальні на вересень 2025 року.

Основні нормативні джерела

• Податковий кодекс України (ПКУ), зокрема розділ IV ПКУ, ст. 162 (хто є платником ПДФО), ст. 165 (доходи, які не включаються до податкового доходу) та підрозділ військового збору. 
• Закон України «Про ринки капіталу та організовані товарні ринки» №3480-IV. 
• Постанова Кабінетів Міністрів №80 від 31 січня 2001 року «Про випуски облігацій внутрішніх державних позик» із змінами. 
• Офіційні роз’яснення Державної податкової служби (ДПС) і Міністерства фінансів. 

Що таке ОВДП? 

Облігації внутрішньої державної позики (ОВДП) — це боргові інструменти, емітовані Міністерством фінансів України для залучення коштів до державного бюджету. Інвестуючи в ОВДП, покупець надає державі позику. У свою чергу, держава гарантує повернення номінальної вартості облігації у визначений термін та виплату доходу, який зазвичай нараховується у вигляді відсотків (купонних виплат).

Що є доходом від ОВДП

Доходи, які можуть отримувати інвестори від ОВДП, загалом поділяються на:

1. Купонний дохід (відсотки) — якщо облігація передбачає періодичну виплату відсотків (купонів). 
2. Інвестиційний прибуток — різниця між доходом від продажу (або погашення) облігацій і їхньою вартістю придбання (з урахуванням витрат на придбання, якщо такі є). 

Особливості оподаткування для фізичних осіб 

Відповідно до ПКУ:

• Пункт 165.1.52 ст. 165 ПКУ передбачає, що інвестиційний прибуток від операцій з державними цінними паперами, емітованими Міністерством фінансів України, включно з доходами від ОВДП (з урахуванням курсових різниць), не включається до загального місячного або річного оподатковуваного доходу фізичної особи-резидента. 
• Процентні доходи, отримані платником податку та інвестиційний прибуток від операцій з ОВДП не є об’єктом оподаткування Військовим збором згідно із підпунктом 1.7 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України.

Отже, фізособа-резидент, яка отримує купонні доходи або інвестиційний прибуток від операцій з ОВДП,  не сплачує ПДФО і військовий збір з таких доходів.

Особливості оподаткування для юридичних осіб

Для юридичних осіб доходи від ОВДП включаються до фінансового результату до оподаткування, який є базою для розрахунку податку на прибуток (ставка 18% відповідно до ст. 136 ПКУ). До таких доходів належать:

1. Купонний дохід: Періодичні відсоткові виплати за купонними облігаціями. Ці доходи нараховуються в бухгалтерському обліку за методом нарахування (згідно з НП(С)БО 13 «Фінансові інструменти» або МСФЗ 9, якщо підприємство застосовує міжнародні стандарти).
2. Інвестиційний прибуток: Різниця між ціною продажу (або погашення) ОВДП та їхньою вартістю придбання, скоригованою на витрати (наприклад, брокерські комісії чи банківські збори).
3. Дохід від дисконтних облігацій: Різниця між номінальною вартістю при погашенні та ціною придбання, амортизована за ефективною ставкою відсотка.

 

На відміну від фізичних осіб, для яких доходи від ОВДП звільнені від ПДФО та військового збору (п.п. 165.1.2 та 165.1.52 ст. 165 ПКУ), юридичні особи включають ці доходи до загального оподатковуваного прибутку. 

 

Особливості оподаткування для платників єдиного податку

Платникам єдиного податку (ФОП та юридичним особам на спрощеній системі оподаткування) необхідно з особливою увагою підходити до операцій з облігаціями внутрішньої державної позики (ОВДП), оскільки такі операції можуть мати податкові та правові наслідки.

Згідно з позицією Державної податкової служби (ІПК № 44/ІПК/99-00-21-02-02/ІПК), продаж ОВДП може бути класифікований як фінансова посередницька діяльність, що заборонена для платників єдиного податку груп 1–3 відповідно до пп. 291.5.1 ПКУ. Чіткої позиції щодо можливості придбання ОВДП виключно для отримання доходу (без подальшого продажу) у законодавстві бракує. Водночас, у класифікації видів економічної діяльності (КВЕД) операції з цінними паперами можуть трактуватися як надання фінансових послуг, що також підпадає під заборону фінансового посередництва.

Для юридичних осіб на спрощеній системі участь у таких операціях може призвести до втрати права на застосування єдиного податку, якщо ДПС визнає їх порушення умов спрощеної системи.

Фізичні особи-підприємці (ФОП) мають право купувати ОВДП як приватні особи, за умови використання особистих, а не підприємницьких рахунків, та за відсутності діяльності від імені третіх осіб. У разі порушення цих вимог операції можуть бути розцінені як фінансова посередницька діяльність, що загрожує втратою статусу платника єдиного податку.

Одна з проблем, яка останнім часом активно обговорюється: аграрії-єдиноподатники 4 групи, які інвестували у військові ОВДП, стикаються з тим, що ДПС враховує всю суму погашення ОВДП (тобто і номінал, і відсотки) при визначенні загального доходу. Це може призвести до порушення критеріїв (наприклад, щодо частки доходів від сільськогосподарської діяльності, яка має становити не менше певного відсотка, наприклад, 75 %) та втрати статусу платника єдиного податку.
Народні депутати та бізнес ініціюють поправки до законопроєкту № 13420, які передбачають, що при визначенні частки доходів аграрія-єдиноподатника 4 групи не враховуватимуться доходи (прибутки) від цінних паперів, якщо з таких доходів сплачений податок на прибуток. Це має зменшити ризики втрати спецрежиму. 

Висновок

ОВДП — це ефективний і максимально легальний спосіб інвестиційних доходів, особливо для фізичних осіб, оскільки законодавство України звільняє такі доходи від ПДФО та військового збору. Проте для юридичних осіб та платників єдиного податку існують нюанси, які можуть призвести до ризиків, якщо недооцінити зміни або невірно врахувати доходи. Ретельний аналіз, правова підтримка і уважність до деталей допоможуть уникнути небажаних податкових наслідків.

Автор: Анастасія Головатюк, юристка F&P

Вступ: Актуальність теми в контексті сучасного митного регулювання

У сучасних умовах глобальної торгівлі імпорт товарів до України є невід’ємною частиною економічної діяльності багатьох суб’єктів господарювання. Однак, поряд з необхідністю правильного оформлення митних декларацій та сплати відповідних платежів, особливу увагу слід приділяти дотриманню норм щодо визначення країни походження товарів. Це обумовлено не лише вимогами Митного кодексу України (далі – МКУ), але й посиленням контролю з боку державних органів у 2025 році. Ігнорування цих вимог може призвести до значних негативних наслідків, включаючи накладення штрафів у розмірі від 50 до 100 відсотків вартості товарів, конфіскацію предметів порушення, а також ініціювання судових спорів чи адміністративних проваджень.

Згідно з даними Державної митної служби України (далі – ДМС), у 2025 році спостерігається тенденція до зростання кількості виявлених порушень, пов’язаних саме з недостовірними відомостями про країну походження. Це зумовлено як геополітичними факторами, так і впровадженням нових законодавчих механізмів контролю. У цій статті ми розглянемо ключові новели законодавства, вимоги до документів, статистику порушень, практичні рекомендації, приклади з практики та висновки, спираючись на чинне нормативно-правове регулювання.

Новели законодавства у сфері митного контролю за країною походження товарів

У 2025 році українське митне законодавство зазнало певних змін, спрямованих на посилення адміністративної відповідальності та уточнення процедур. Зокрема, 25 березня 2025 року Верховна Рада України ухвалила Закон № 4323-IX «Про внесення змін до Митного кодексу України та інших законів України щодо деяких питань адміністративної відповідальності за порушення митних правил».

Ключовими новелами є розділення підходів до визначення розміру штрафів залежно від характеру порушення та посилення санкцій за використання фіктивних документів чи недостовірних даних про країну походження.

Ці зміни спрямовані на гармонізацію українського законодавства з міжнародними стандартами, зокрема з положеннями Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, та на запобігання ухиленню від сплати митних платежів через маніпуляції з країною походження.

Документи, що підтверджують країну походження товарів: правові вимоги та процедури перевірки

Відповідно до статті 41 МКУ, країна походження товару визначається на основі критеріїв, встановлених міжнародними угодами та національним законодавством. Документами, що підтверджують країну походження, є:

1. Сертифікат про походження товару, виданий уповноваженим органом країни-експортера;
2. Засвідчена декларація про походження товару;
3. Декларація про походження товару, складена виробником або експортером;
4. Сертифікат про регіональне найменування походження.

Країна походження заявляється в митній декларації шляхом зазначення її назви та посилання на відповідний документ. У разі поставки товарів партіями у розібраному вигляді, країна походження визначається за останньою партією, якщо інше не передбачено правилами.

Якщо митний орган має сумніви щодо достовірності документів, проводиться перевірка після завершення митного оформлення. Така перевірка може включати звернення до компетентних органів країни-експортера та/або до транзитних митниць.

Статистика порушень та тенденції контролю в 2025 році

Аналіз статистики ДМС свідчить про активізацію контролю за дотриманням митних правил. За січень–лютий 2025 року зафіксовано близько 1 467 випадків порушень на суму 825 млн грн. За перше півріччя (січень–червень) кількість порушень зросла до 4 873 на суму 6 млрд грн. За сім місяців (січень–липень) – 5 682 порушення на 6,8 млрд грн.А за вісім місяців – вже 6 437 порушень на 7,7 млрд грн.

Основні причини порушень включають недостовірні дані про країну походження, використання фіктивних документів, реєстрацію через «липові» фірми, а також помилки в найменуванні, кількості чи вартості товарів. Це часто призводить до ухилення від сплати антидемпінгових чи преференційних мит. Тенденція зростання порушень пов’язана з посиленням постмитного контролю та впровадженням автоматизованих систем перевірки, що дозволяє виявляти ризики в реальному часі.

На практиці відмічаємо, що наразі значно зросла кількість випадків, коли митні органи України підозрюють, що країною походження товарів є Іран чи підсанкційні країни, навіть за відсутності прямих доказів. У таких ситуаціях митниця часто зупиняє товари для відбору зразків та проведення лабораторних досліджень, що може тривати значний час. Паралельно митний орган звертається до митниць транзитних країн та компаній, задіяних у ланцюзі постачання (виробників, перевізників, експедиторів), із запитами щодо походження товару. Якщо в процесі перевірки виникають опосередковані сумніви (наприклад, розбіжності в транзитних документах чи непідтверджені листи від логістичних компаній), митниця складає протокол про порушення митних правил та тимчасово вилучає товар.

Судова практика в таких справах є неоднозначною. З одного боку, суди часто стають на бік імпортерів, зазначаючи про відсутність прямих доказів недостовірності заявленого походження товару, а також про те, що зазначення країни походження (наприклад, Туреччина замість Ірану) не впливає на розмір митних платежів, якщо ставки мита однакові та не застосовуються преференції чи заборони.

З іншого боку, у ряді рішень спостерігається негативна тенденція: суди підтримують позицію митниці, навіть за відсутності беззаперечних доказів зазначення декларантом недостовірної країни походження товару. Це може бути пов’язано з посиленням контролю через геополітичні фактори або припущеннями про можливе ухилення від санкцій. У таких випадках суди спираються на опосередковані дані (наприклад, інформацію з автоматизованих систем чи листування з транзитними компаніями).

Практичні рекомендації для імпортерів: як уникнути ризиків

Для мінімізації ризиків імпортерам рекомендується дотримуватися таких заходів:

1. Ретельна перевірка документів: Перед поданням митної декларації забезпечити наявність оригіналів чи засвідчених копій сертифікатів та декларацій. Додатково використовувати упаковку, технічну документацію та товарні накладні для підтвердження походження.
2. Дотримання процедур нового законодавства: Враховувати зміни в адміністративній відповідальності та забезпечити відповідність декларацій вимогам статей МКУ.
3. Реагування на запити митних органів: У разі отримання запиту на підтвердження походження надати обґрунтовану відповідь з копіями документів у встановлений термін, щоб уникнути блокування товарів.
4. Співпраця з надійними постачальниками: Обирати партнерів, чиї документи витримують перевірку, та проводити due diligence щодо їхньої репутації.
5. Залучення юридичних консультантів на етапі підготовки імпорту дозволить уникнути типових помилок та оптимізувати процеси.

Висновки: Стратегічне значення дотримання правил для бізнесу

Зміни в митному законодавстві України у 2025 році свідчать про системне посилення контролю за визначенням країни походження товарів. Такі зміни спрямовані на захист національного ринку, запобігання контрабанді та забезпечення справедливої конкуренції. Для імпортерів ключовим є проактивний підхід: уніфікація документів, їхнє ретельне підтвердження та готовність до перевірок. Недотримання може призвести не лише до фінансових втрат (штрафів, конфіскації), але й до репутаційних ризиків та обмежень у подальшій діяльності. Юридична підтримка, включаючи консультації з фахівцями у сфері митного права, є ефективним інструментом для навігації в цих умовах та мінімізації потенційних загроз.